"Кобза": вчора, сьогодні, завтра

Становлення. 1969-1985

Історія “Кобзи” розпочалася у 1969-му році в надрах Київської консерваторії, коли студенти Георгій Грабар, Володимир Кушпет, Кость Новицький та Олександр Зуєв створили ансамбль. У 1971-му до них приєднується Валерій Вітер, який мав гарний голос, сценічний досвід (співав у групі “Березень”). Вітер навчався в Київському художньому інституті. Тоді ж “Кобза” мала перший серйозний дебют — концерт у Будинку культури “Славутич” та запис платівки — першого в Україні стерео-диску. Після серії успішних виступів “Кобза” в 1973-му виборює третю Премію на Всеcоюзному конкурсі ВІА. Першу отримали “Пєсняри”, другу не дали нікому. З того часу “Кобза” перетворюється на одну з найбільших концертуючих груп Радянського Союзу. Щороку колектив мав від 200 до 300 концертів в усіз куточках гігантської країни, а в другій половині 70-х “Кобза” гастролює за кордоном. Ансамбль почули й полюбили у Чехословакії, Німеччині, Фінляндії, Польщі, Монголії. У 1982-му “Кобза” виїзжає на гастролі до Канади, де їх зустріли як героїв. Вони були першою групою, яка мала професійний тур на Заході. У Канаді з’ясувалося, що багато сімей слухали й цікавилися українським ВІА ще з 1972-го року, коли там з’явилися диски “Кобзи”, скопійовані з платівок “Мелодії”. Найбільшою подією після Канади була тривала поїздка до Японії на всесвітню виставу “Експо-85”, де музика ансамблю здобула не тільки визнання публіки, а й безліч схвальних відгуків у пресі.

Занепад. 1985-2000

На превеликий жаль, у 1985-му “Кобза” на деякий час перестала існувати. Внаслідок конфліктів — творчих і організаційних — Валерій Вітер покинув колектив. Маючи ім’я одного з найкращих (і найуспішніших) художників-плакатистів Вітер поринув у Світ Мистецтва. Не згодні з політикою художнього керівника Євгена Коваленка та через відсутність перспектив розвитку колектив покинули й інші музиканти. Легендарний “бренд” опинився під загрозою забуття. Втім, розуміючи, що “бренд” — це слава, гроші й титули, Євген Коваленко швиденько збирає музикантів, що певний час грали в “Кобзі” вже після 1980-го року і знаходить притулок в “Укрконцерті”, пізніше — і в “Київконцерті”. Це давало якийсь гарантований (як в радянські часи) прожитковий мінімум, але зовсім не гарантувало колишні обсяги популярності й гастрольних трас. Не дивлячись на офіційну “прописку” і ніби надійний “дах” увесь період у півтора десятка років можна визначити як стагнаційний. Не було видано жодного альбому, не зіграно жодного сольного концерту, сценічні костюми не мінялися з часів класичної “Кобзи” 70-х. Ситуація мала назву “глухий кут”.

Коваленко і Толчанов. 2000-2004

Вихід із становища підказав Андрій Толчанов — хазяїн відомої столичної студії “Династія”. Андрій не тільки погодився на пропозицію-прохання Коваленка безкоштовно записати матеріал занепадаючої “Кобзи”, але й запропонував колективу свої продюсерські послуги. Отже, сказано-зроблено. На “Династії” “Кобза” знаходить собі репетиційну базу і можливість записати матеріал на цілих два альбоми. “Династія” замовляє у дизайнера Ольги Коваль нові костюми, в яких “Кобза” летить з концертами до Японії. Летить, до речі, без продюсера — Коваленко “забув” внести прізвище Толчанова у відповідні списки. Тим часом, той, про кого “забули” створює свіжий і несподіваний альянс “Танок На Майдані Конго” і гурт “Кобза”. Цей проект було визнано як одну з найоригінальніших подій у шоу-бізнесі 2002-го року. На спільно зроблену пісню “За нашов стодолов” знято відеокліп, прем’єра і ротація якого відбулася на каналі “М1”, видано сингл-CD, а до того витрачено більше 1000 годин студійного часу для запису пісень, що мали увійти до двох альбомів “Кобзи”. Усе це в купі — “грубі” гроші, які, безумовно ризикуючи, вкладав із власної кишені Андрій Толчанов. До цього — відносно невеликого ризику — доклався ризик більш масштабний. Назва його — великий сольний концерт “Кобзи” на головному майданчику країни — в Палаці “Україна”. Акція “Кобза збирає друзів” парадоксально для продюсера вилилася в ходіння по кабінетах, писання листів, пошук партнерів… На жаль — безрезультатно. Прийшлося брати кредит. Поза тим — шоу вдалося. Окрім самої “Кобзи” того вечора на сцену виходили “ТНМК”, Микола Мозговий, “Гайдамаки” та інші відомі артисти. Розчулена публіка довго “бісирувала”, у багатьох в очах стояли сльози. Були вони і в очах продюсера: його борг складав рівно 21 тисячу доларів. А втім, немає лиха без добра: якість виданого на-гора продукту справляла враження, а тому кілька російських промоутерів-організаторів концертів запропонували Толчанову тривалий концертний тур містами Росії. Пропозиція була вигідною і доречною, однак контракт з росіянами вимагав дотримання юридичних норм, одна з яких — наявність трудових книжок музикантів у штаті студії.

Ані Коваленко, ані музиканти на цей крок не відважились — якась-така зарплатня в “Київконцерті” виявилась дорожчою. Схоже, спрацював “совковий” синдром, який, власне, і заблокував хоч якийсь рух вперед… Вимушений погашати кредит, Андрій Толчанов поринув у роботу з різноманітними клієнтами студії, тягнути далі важку на під’йом команду означало б “повільне самогубство”. Музиканти перестали з’являтися на студії, чудово розуміючи “пікантну” ситуацію продюсера, Євген Коваленко, не кліпнувши оком, грає концерти “на стороні”, грає за мізерні гонорари, повністю нівелюючи позитивні наслідки “сольника” в “Україні”, які автоматично піднімали гонорарні ставки колективу. Ансамбль в незаконний спосіб використовує фонограми “Династії” під час своїх “фанерних” виступів, використовує, ясна річ і костюми, і відеоматеріал. Про все те Толчанов дізнається від знайомих та з різних джерел, зокрема із мас-медіа. У жовтні 2003-го Андрій пише офіційного листа Євгену Коваленко, в якому пропонує продовжити роботу. У разі відмови він залишає за собою право створити нову “Кобзу” за участю її справжніх засновників. Цей лист не викликав жодної реакції.

Вітер і Толчанов. 2004-2005

Згодом Толчанов познайомився з Валерієм Вітером і Георгієм Гарбаром — засновниками класичної “Кобзи”. Виявилося, що після 1985-го року Валерій займався не тільки плакатами і графікою. Чудом він врятував архівні записи “Кобзи”, які перебували у Фонді Радіо і мало не згоріли під час пожежі. Через деякий час врятовані записи отримали нове життя у вигляді чотирьох компакт-дисків з піснями “Кобзи” класичного періоду. За ініціативи автора цих рядків ці диски видані однією київською рекординговою компанією і досить швидко потрапили до категорії аудіо-раритетів. Валерій Вітер мав сольні концерти за кордоном і, зрештою, записав разом з Гарбаром і Кушпетом новий альбом “Повернення”. Старий-новий склад назвався “Кобза Original”. Одне слово, Вітер був готовий відновити класичну “Кобзу”. А Толчанов був готовий до безпрецендентного кроку – об’єднати обох солістів під ім’ям “Кобзи”. На пострадянському просторі є три склади “Пєснярів”, два — “Аріеля”, кілька “Весёлых ребят”, а в нас буде одна, але справжня “Кобза”! Була спеціальна зустріч на “Династії” обох фігурантів за участю зацікавлених осіб – були запрошені Вітер і Коваленко. У присутності преси Вітер дав згоду на співпрацю, Коваленко відхилив пропозицію. На вимогу студії припинити використовувати фонограми, які йому не належать, Коваленко „попрохав” місяць на запис власних. Але за два місяці, на збірному концерті колишніх зірок Союзу, серед п’яти фонограм, під які виступав народний артист Євген Коваленко, чотири належали “Династії”… Тим часом на студії “Династія” працювала відновлена “Кобза” у складі: Валерій Вітер (вокал), Георгій Гарбар (флейта, вокал), Ігор Курилів (концертний директор Софії Ротару, вокал), Микола Давиденко (клавішні інструменти), Олександр Рудь (бас-гітара, учасник легендарної групи “Краяни”), Валерій Дарченко (гітара, також з “Краян”), Олександр Мілов (ударні) та Дмитро Литвинець (саксофон, “Людина-Року-2000” в номінації “юний талант”). Досить оперативно група створила повноцінну концертну програму, відіграла кілька сольних концертів, побувала у Лівії, записала новий альбом і виступила на революційному Помаранчевому Майдані.

Наскільки є етичним порівняння двох різних колективів під однією і тією ж назвою може вирішити тільки один арбітр — публіка. Слухачі і глядачі. Дехто з них любить і пам’ятає “Кобзу” семидесятих, інші краще знайомі з “Кобзою” другої половини 80-х. Для молодшої частини “Кобза” може стати відкриттям, артефактом. Історія взаємовідносин з обома складами особисто Андрію Толчанову нагадує “шлях крізь терни”. Шоком для всіх, хто хоч трохи “в матеріалі” було інтерв’ю Євгена Коваленка газеті “Бульвар” (№ 11, березень 2005 р.), в якому він абсолютно свідомо паплюжить і Вітера, і Толчанова, викривлює факти, не гребує брехнею і наклепами. Такого не чекав ніхто. Студія спрямувала на адресу редакції лист-претензію, в якому процитовано 17 епізодів з відвертими наклепами Коваленка. “Династія” у листі вимагала спростування цих наклепів через газету і опублікування інтерв’ю В. Вітера і А. Толчанова з матеріалами і документами, що підтверджують правоти їхньої точки зору. Але, скандально відома газета, з невідомих причин припинила існування, як юридична особа.
Однак давня аксіома “собаки гавкають, а караван іде” буде, напевно, завжди актуальною. Не є винятком і наша історія. Активізувавши шоу-бізнесові контакти і зв’язки, Толчанов і “Династія” впритул наблизились до реалізації потенціалу, який сконцентровано в легендарному, але дуже специфічному “бренді” “Кобзи”. Цього разу йшлось не про разові (хоча й симпатичні) акції, а про систематичну серйозну роботу. Про великий промоційний концертний тур “Кобзи”, вихід повноцінного альбому (матеріалу більш ніж достатньо), зйомки відеокліпів і теле-програм. Зрештою, можна було сказати, що цього разу після різних “шляхів крізь терни” і випробувань легенда дійсно повертається.

Але замість “мажорної коди” ми знову змушені вживати це прокляте “але”. І знову розтлумачувати словосполучення “специфічність бренду “Кобзи”. Так сталося, що під час становлення, по суті нового складу групи (репетиційний період, записи в студії), художній керівник і соліст Валерій Вітер чомусь вдався до несанкціонованих дій, які заперечує його контракт з “Династією”. Мова йде про платні концертні виступи і відеозйомки “Кобзи” і Вітера зокрема, про які продюсер і гадки не мав. Хоча, за контрактом, саме продюсер контролює подібні акції – в тому числі і фінансову сторону справи. На що сподівався соліст, повернутий чужими грошима до студії та на сцену – що після бодай маленької „засвітки” допомога продюсера вже не знадобиться? Запитання, поставлені Толчановим, Валерій Вітер залишив без відповіді, мовчки підписавши претензії продюсера на свою адресу. Відтак їхні офіційні стосунки припинено.

"ТМ Кобза”. 2005 – Назавжди

Опікшись на людських відносинах із музикантами, та дивлячись на те, як безжально спекулюється ними ім’я „Кобза”, Андрій Толчанов прийняв виважене, але вагоме рішення. Разом із партнером-однодумцем була створена компанія “Гурт Кобза”, яка офіційно зареєструвала позначення “Кобза”, як торгівельну марку за багатьма класами. Отже, відтепер на всій території нашої держави, жоден колектив не може виступати під назвою "Кобза”, або іншими спорідненими назвами без офіційного дозволу компанії. А це означає, що новостворена шоу-структура працюватиме абсолютно цивілізовано і виключно у правовому полі.

Отримавши звістку про остаточне оформлення правових відносин із групою, інтерес до „Кобзи” виявили декілька зарубіжних промоутерів, продовжив припинені раніше переговори. Група відразу отримала запрошення представляти Україну на міжнародному кінофестивалі "Кіношок”, запрацював концертний відділ компанії. Наразі ведуться переговори щодо зйомки сумісних відеокліпів із легендарними групами "Орера” та "Аріель”.

До нового складу "Кобзи” приклали руку Андрій Толчанов і генеральний директор компанії "Гурт Кобза” Станіслав Сорокопуд. В гурті залишились: басист Олександр Рудь, саксофоніст, клавішник та соліст Дмитро Литвинець, засновник колективу та один з авторів його назви – флейтист Георгій Гарбар. Було запрошено нових музиканти: молодого барабанщика Ярослава Вільчика та гітариста Володимира Сушко. Нові костюми "Кобзі” вдруге створила модель’єр Ольга Коваль.

Більш того, ситуація має безпрецедентний характер, оскільки двері “Кобзи” відкриті для співпраці обом колишнім солістам – і Євгену Коваленку, і Валерію Вітеру. Чи готові будуть вони працювати чесно? Історія побачить.

Олександр Євтушенко